Збираємося родиною на фестиваль в Лас-Вегасі. Дорога попереду тяжка, а ми люди запасливі. Маман взяла стандартний дорожній набір – смажена курка, котлети, варені яйця та фрукти. За дорогу ми майже все з’їли, і на момент в’їзду в США в Лос-Анджелесі в нас залишилися тільки яблука, які ось-ось втратять смак. І вже майже кінець довгої дороги – паспортний контроль пройдений, і ми вже офіційно і легально на території США. УРА! Але ж є яблука, які требі з’їсти. В зоні очікування багажу я з ентузіазмом прийнявся за діло. Пів-яблука як не було, і тут до мене підходить офіцер поліції. Далі відбувається досить абсурдний діалог:
– Де ви взяли це яблуко?
– З собою було
– Ви підписували в літаку форму щодо того, що ви не маєте з собою речей, ввіз яких заборонений на територію США?
згадую, що так, підписував… в голові промайнули жахливі слова “штраф, депортація, ануляція візи”… Лепечу “I’m so sorry”, іду у вбиральню, викидаю яблуко в сміття. Виходжу. Стоїть цей офіцер і каже: “Де яблуко? Воно мені треба”. Викинув в сміття, кажу. Він мені дає мені одноразові рукавички – шукай, мол. Відчуваючи себе героєм якогось сюрреалістичного фільму (тут же ж і Голівуд недалеко) іду ритися в смітті. Тримаючи яблуко в руці, виходжу зі вбиральні, шукаючи очами такого знайомого офіцера. Стоїть, рідненький! Віддаю йому яблуко – а він ще і перевіряє, чи воно це! А потім пояснює мені, що всю продукцію рослинного походження без фітосанітарних сертифікатів, до числа яких і відноситься мій многостраждальний фрукт, треба утилізувати на території країни особливим шляхом, унеможливлюючи проникнення в країну шкідників (я вже зрозумів, що це не про мене) з іншого континенту. Короче, всі видохнули, і тільки офіцер пішов далі шукати можливих порушників правил. Що хочу сказати – читайте, що підписуєте, і не провозьте в іншу країну нічого забороненого!
